«Лісова застава» – місце, де вчаться жити в мирі

Як табір на Київщині повертає до нормального життя дітей-переселенців.

Теплий липневий день. В оздоровчому таборі психологічного розвитку «Лісова застава», розташованому за 50 кілометрів від Києва, готуються до врочистого закриття першої літньої зміни. «Тиждень Київщини» приїхав сюди, щоб на власні очі побачити, як волонтери-психологи повертають до нормального життя дітей війни – переселенців із зони конфлікту на сході; жителів визволених і прифронтових міст, а також – дітей
бійців АТО.

Дитячий острівець посеред лісу

До табору «Лісова застава» ми приїхали трасою Київ – Овруч, повернувши за Димером на стару дорогу з бруківки. Кілька кілометрів повз віковічні сосни і перед нами – паркан у вигляді частоколу часів Київської Русі і на ньому дерев’яна табличка з написом «Ти – людина». Гостей тут зустрічають кілька оригінальних жартівливих дорожніх знаків. На першому зображений перекреслений козел (це значить, що «козлам» тут робити нічого), і величезний комар, що тягне до лісу фігурку людини (на згадку про перші дні створення табору, коли крім армії комарів тут нікого не було).

На в’їзді до табору нас вітає дитячий психолог Поліна Чеснокова. На території поки малолюдно – діти поїхали купатися на Київське море. Тож у нас є час поговорити про історію створення «Лісової застави».

Поліна розповідає, що вперше потрапила до табору влітку минулого року – перед третьою зміною. Сама вона з Донецька. Після початку бойових дій виїхала з мамою та братом до рідних, які живуть у Ризі. Там її і знайшов друг-психолог. Він запропонував приїхати на волонтерських засадах до «Лісової застави» – попрацювати з дітьми переселенців. Поліна одразу ж погодилася.

Дитячий табір з’явився під  Димером не на пустому місці. Ще три роки тому тут почала працювати всеукраїнська благодійна організація «За право на життя» під керівництвом Ірини Сазонової.

LZ-4

 

«Коли почалася анексія Криму, ми, психологи, зустрічали жінок і дітей, які виїхали з півострова, знаходили для них житло, забезпечували одягом і харчуванням, надавали психологічну підтримку, – розповідає Ірина Сазонова. – З початком АТО багато моїх колег вирушили на передову, щоб підтримати бійців. Там, на Донбасі, їм доводилося зустрічатися із сі­м’я­ми, які хотіли відправити своїх малюків на безпечну територію – у табір чи санаторій. Ось ми і вирішили прийняти дітей переселенців у себе. У липні минулого року поставили військові польові намети, завезли продукти. Так з’явилася «Лісова застава».

Для роботи з дітьми почали шукати волонтерів-психологів. Так до команди потрапила й наша героїня – Поліна Чеснокова.

«Коли я вперше приїхала до «Лісової застави», тут знаходилися діти-переселенці. Згодом до них додалися діти бійців АТО – їх близько 10% від усіх вихованців», – розповідає дівчина.

Торік на території табору було проведено колосальну роботу – відремонтовано зимовий житловий корпус; їдальню; підготували майданчики для занять та дозвілля. Так «Лісова застава» стала табором, що працює цілорічно. Сьогодні тут за 21-денну зміну відпочиває одночасно 96 дітей – шість загонів.

Повернення до нормального життя

Діти потрапляють до «Лісової застави» за сприяння колег-волонтерів, які працюють у прифронтовій зоні, або за прямим запитом батьків-переселенців чи бійців АТО.

До табору діти приїздять на зміну, яка триває три тижні. Але якщо є необхідність – залишаються й на другу зміну, хоча пріоритет все ж таки для новачків. Дітей-сиріт у таборі немає – це не специфіка «Лісової застави».

Головна задача персоналу табору – надати психологічну допомогу дітям, а їхнім батькам – дати можливість влаштуватися на новому місці.

LZ-5

«Зазвичай, батьки з дітьми переїжджають до Києва чи інших міст у пошуках нової домівки та роботи. У такій ситуації і дорослі знаходяться у шоковому стані. Тому наша задача – дати їм можливість і час на те щоб звестися на ноги, а дітям – забути про жахіття війни і розпочати нове життя», – розповідає Поліна Чеснокова.

Психолог розповідає, що головна задача в роботі з маленькими вихованцями – допомогти максимально адаптуватися до нових умов життя.

«Ми вибудовуємо безпечний простір прямо тут і зараз. Психологи допомагають дітям адаптуватися до нових умов проживання і доносять до них усвідомлення того, що все в житті змінюється, а те що відбулося – не крах і не кінець світу – це продовження життя», – говорить Поліна Чеснокова. – «Також ми допомагаємо дітям визволити пригнічені емоції і страхи, тому що закапсулювання і пригнічений стан у майбутньому викликають нервові розлади. Наша задача – відверто говорити з дітьми про їхні страхи – ділитися емоціями, співати, плакати, але тільки не тримати біль і переживання у собі».

У результаті роботи психологів діти починають усвідомлювати, що вони не бідні-нещасні переселенці, а творці свого життя.

Виведення зі стану жертви

Поки ми розмовляли з Поліною, з пляжу повернулася перша група дітей і галасливою юрбою промчала повз нас до своїх наметів. Разом із ними до табору повернувся і старший куратор «Лісової застави» психолог Олег Іванов.

До початку війни на Донбасі Олег жив у Сєвєродонецьку Луганської області – займався бізнесом. Але декілька років тому зрозумів, що його покликання – психологія. Тому він продав свій бізнес і почав навчатися за новим профілем, паралельно займаючись із дитячими групами. Після створення «Лісової застави», як і Поліна, опинився тут.

Олег розповів читачам «Тижня Київщини» про те, як вони з колегами виводять дітей із стану жертви і споживача.

«У якийсь момент ми зрозуміли, що наші вихованці стають споживачами – вони звикли що все їм дістається просто так, наприклад, від волонтерів. Тоді ми сказали «Стоп!», і повезли їх на Фролівську (вулиця у Києві, де розташований центр допомоги біженцям, – «ТК»). Ми почали на нашій кухні в таборі пекти пироги, печиво й роздавали їх біженцям. Там наших дітей офіційно прийняли у волонтери. Тепер вони пишаються собою», – розповідає Олег.

Як наслідок, коли діти в таборі дізналися скільки поранених цивільних і військових лежить у Артемівській лікарні після Дебальцево, вони заявили своїм вихователям, що хочуть допомогти. Вихованці пекли печиво у вигляді сердець, а у мережі магазинів «Сільпо» їм дозволили його продавати. Тоді діти зібрали 16 тисяч гривень і передали їх до Артемівської лікарні.

«Надзвичайно корисним стало для наших вихованців волонтерство у будинку престарілих, де вони допомагають доглядати за самотніми людьми похилого віку. Після початку цієї практики дітям не потрібно нагадувати, що необхідно зателефонувати додому, а один хлопчик підійшов до мене й сказав: «Я ніколи не здам свою маму до такого закладу», – згадує Олег Іванов.

Завдяки цій волонтерській програмі діти виводяться зі стану споживача і усвідомлюють, що можуть не тільки отримувати сторонню допомогу, а й надавати її самостійно іншим людям.

Навчити розпізнавати почуття

Для виходу з конфліктних ситуацій та комунікації, дітей збирають на групові заняття, які щодня тривають по півтори години. Їхня мета – розпізнавання почуттів. Дітей навчають навіть претензії висловлювати в шанобливій формі, а не у вигляді звинувачень.

Із сумом у голосі психологи констатують, що в кожному загоні є 3-4 складних дитини, які потребують особливого підходу.

«Це діти, які були під кулями і бомбардуванням. Серед них багато – з неконтрольованою агресією. Ці діти навіть не розуміють, що з ними відбувається. Вони усвідомлюють, що з ними щось не так, але нічого не можуть із цим зробити. І наше завдання – вивести їх із цього стану», – розповідає Поліна Чеснокова.

У найскладніших, на щастя, поодиноких випадках вихователі змушені просити батьків забирати складних дітей заради безпеки інших вихованців. Але й у такому випадку вони дають контакти психологів-фахівців, які часто безкоштовно надають дітям індивідуальну психологічну допомогу.

Найбільшою винагородою для психологів-вихователів є той момент, коли вони бачать, що робота в таборі дає плоди – дитина починає оживати.

«Нещодавно ми їздили рибалити. У групі був хлопчик із Широкіно. Маленький, замкнутий – він пережив багато горя. Коли ми вже поверталися, діти в автобусі співали пісню. Краєм ока я побачив, що він також співає – із щасливим обличчям – думками він був точно не там, де точиться війна. Коли він помітив мій погляд, то знітився, але я теж почав співати, і він знову підхопив, і вже до самого табору випромінював звичайне дитяче щастя», – розповідає Олег Іванов. І додає: «У такі моменти, незважаючи на страшенну втому, я розумію, що ми всі разом робимо добру справу».

Великі плани «Лісової застави»

Після нашої розмови психологи Олег і Поліна проводять екскурсію територією табору. Наша прогулянка супроводжується гуркотінням важкої техніки – посеред галявини трактор розрівнює майданчик під майбутнє футбольне поле. Поряд будівельники зводять затишні дерев’яні будиночки, розраховані на 80 місць.

«Загалом нам допомагають волонтери і небайдужі люди. Ось, наприклад, мотузковий парк, який нам подарувала приватна фірма», – говорить Олег і показує на новенький атракціон.

Трохи далі лежить величезний надувний батут, який «Лісовій заставі» кілька тижнів тому подарував хлопчик на ім’я Михайло, який із татом привіз до табору продукти, а коли побачив скільки тут дітей, то вирішив віддати їм найдорожче.

Біля наметів Олег Іванов знайомить нас із 15-річним Владом із Сєвєродонецька. Цей хлопчина з розумними очима їздить до «Лісової застави» з минулого року і вже повноцінно допомагає вихователям доглядати за молодшими дітьми. Він уже став частиною команди зі студентів-практикантів і волонтерів, яка формується навколо табору.

Олег розповідає, що дуже хоче провести третю зміну в таборі, яка буде в серпні, у новому форматі – щоб діти приїхали сюди з батьками. Він переконаний, що декілька тижнів, які діти проживуть у наметах в однакових умовах з батьками, допоможуть їм стати ближчими. А це – найкращий спосіб забути про жахіття війни й розпочати жити новим мирним життям.

Ірина Сазонова по секрету розповіла «Тижню Київщини», що вже скоро планує відкрити ще один табір для дітей-переселенців в Поліському районі. Під нього вже є земельна ділянка в два гектари в казковому місці. Там діти зможуть рибалити і насолоджуватися спілкуванням на природі. Останні півроку там ведуться роботи з підготовки території та інфраструктури. Ірина пообіцяла, що обо­в’язково запросить «Тиждень Київщини» на відкриття.

LZ-3