Життя на межі з відчуженням. Чорнобильська зона в серпанку палаючих торф’яників

Мало хто із жителів Київщини знає, що пожежа, яка почалася ще в квітні в Чорнобильській зоні, палає й досі. Горить там, звичайно, у менших масштабах, ніж три місяці тому, але сам факт, що влада замовчує горіння чорнобильських лісів трохи напружує.

А ще більше хвилює горіння тамошніх торф’яників – вони залягають саме на тій глибині, куди занурилася з поверхні землі радіація, викинута в повітря після аварії на ЧАЕС. «Тиждень Київщини» вирушив у найвіддаленіший район Київської області з метою перевірити тривожну інформацію.

Райцентр без району

Чим ближче кордон Поліського району, тим гірший стан дороги – до Іванкова асфальт в цілком пристойному стані, але вже через десяток кілометрів після райцентру  доводиться зменшувати швидкість та уважно пильнувати. Дорога рясніє асфальтовими латками та вибоїнами – автомобілі їздять тут рідко, здебільшого рейсові автобуси та спецтехніка. Нарешті в’їжджаємо в Красятичі – центр Поліського району. На випаленому липневим сонцем центральному майдані селища в будній день тихо – людей майже нема, лише деінде чутно дитячі голоси, та зрідка проїде хтось на велосипеді.

Нарешті зустрічаємо двох жіночок, які неспішно йдуть кудись у справах. На запитання, чи чули вони про пожежі, відповідають ствердно.

– Та горить воно постійно, в нас, у Красятичах, нема, а от туди далі – до Мар’янівки, Луговиків – то в людей вже до городів підбирається тліючий торф, – говорить Марина Іванівна. – Спочатку очерети горіли, а це вже торф – десятки гектарів. Ще подейкують, у районі Поліського та Ковшилівки горить, але точно ми не знаємо – то ж закрита зона вже.

До жінки приєднується її подруга, яка представилася Наталкою.

– Цікаво, чим його гаситимуть, якщо раптом сильно розгориться? – запитує жіночка. Минулого року пожежну частину в Зеленій Поляні коло Поліського розформували – начебто не було фінансування. А красятицькі пожежники вже бозна відколи не отримують зарплату – хтозна чи є в них хоча б пальне. Уявіть – біля самісінької Зони, і нема фінансування для пожежників.

Марина Іванівна розповідає, що ліс у Чорнобильській зоні регулярно горить тому, що під шумок його вирубують і везуть на меблеві фабрики та лісопилки Київської області. На підтвердження слів жіночки, на зворотній дорозі в Іванкові ми побачили два великих лісовози, що стояли в напрямку столиці.

Але за словами жінок, їх більше лякає не сам факт пожежі, а те, що разом із димом тліючих торф’яників нагору можуть підніматися й радіоактивні елементи.

– Це ж увесь стронцій та цезій уже пішов у землю – десь близько метра. А торф’яники саме і тліють на такій глибині – це ж все вгору йде – бідкаються. – У нас і так останніми роками все частіше люди почали вмирати від хвороб, а не від старості. То серце, то шлункове щось, а бува є й рак. І помирають – все одно далі Іванкова до лікарів ніхто не їде – нема грошей.

Люди кажуть, що ні районна санепідемстанція, ні інші чиновники з відповідних служб не з’являлися в Красятичах,  ні під час квітневих пожеж, ні зараз. І це ж районний центр, що вже казати про менші села, які розкидані в лісах.

polissya 3

Луговики: торф тліє, ліс горить, а жителі мовчать

Село Луговики – останній форпост Поліського району. За кілька кілометрів від нього починається Зона. Як і в Красятичах, людей на вулиці обмаль, тож вирушаємо в першу чергу до сільмагу – там точно когось зустрінемо. У магазині запитуємо продавщицю, чи ще горять торф’яники. «Горять, – ніби неохоче відповідає жіночка. – Удень то ще нічого, а ранками над полями серпанок із диму і запах. Але то на іншому кінці села».

Дорогою на край села коло криниці зустрічаємо дядька з повним бідоном води. Вітаємось, запитуємо про торф’яники.

– Та тліє, ще й як! А вчора ще й лісопосадка горіла, – химерно вимовляючи слова на поліський манер, охоче розповідає Семен Петрович. – А на іншому кутку Луговиків дак у людей тліло прямо за городами – це ж торф, він же глибоко залягає і його так швидко не приборкати. А дощу вже з кінця травня нема – спека.

Дядько Семен каже, що жителі вже звикли до того, що кожної миті може спалахнути пожежа – все одно сподіватися ні на кого. Коли в квітні горіла чорнобильська пуща в Луговиках, не з’явився жоден чиновник чи представник ДСНС.

– Про те, що горить, ми дізнаємося з телевізора, ніхто нам не повідомляє про небезпеку чи про радіацію. Але навіть якби повідомляли, щоб це змінило? Тікати ж нікуди. – зітхає чоловік. – А як чадить, то й кашель груди дере, і голови в людей болять. Хто його знає, що там в тій землі зараз – ніхто ж не перевіряє. Принаймні я такого не чув.

Але, загалом, місцеві досить сторожко ставляться до незнайомців. Наприклад, старенька бабуся, яка трапилася нам коло однієї із садиб, спочатку охоче почала розказувати про те, як днями горіла лісопосадка, і навіть пообіцяла зателефонувати своєму онукові, який працює лісником, щоб той розказав подробиці. Однак багатообіцяюче інтерв’ю перервала вочевидь донька чи невістка старенької. Вискочивши на вулицю вона з притиском двічі покликала стару додому: «Ходи сюди, ти мені потрібна в хаті». На репліку бабусі, мовляв, ось журналісти цікавляться пожежами, жінка не відреагувала, лише сердито зиркнула в наш бік. Після цього нам не щастило – як тільки ми намагалися запитати про пожежі, люди мовчки зачиняли хвіртку та припиняли розмову. Тому нічого не лишається, як вирушати далі – на кордон із Зоною.

polissya 2

Кордон на замку

На КПП «Поліське» ми їхали без особливої надії потрапити в закрите містечко – дозволу від адміністрації Зони в нас не було. Однак у Красятичах  місцеві розповіли про кілька сімей, які живуть у Поліському й зараз, тож спробувати було варто. На жаль, міліціонери, що охороняють КПП «Поліське», наші надії розбивають вщент – без дозволу годі й сподіватися. Проте охоронці зони підтвердили, що подекуди є осередки вогню та тління.

– Тут кожен рік тліє. Коли торф, а коли й ліс палає, – розказує лейтенант із КПП «Поліське». Ось тут у «Поліському» стоять пожежники – вони постійно напоготові.

За словами міліціонера, часто пожежі виникають через літню спеку – так зване самозагоряння, але зауважив, що охороні периметра Зони часто доводиться затримувати непроханих гостей – людей, які самовільно їдуть до забороненого лісу. Мовляв, не виключено, що отакі «сталкери» розкладають багаття, що стають причиною загоряння.

На запитання, чи підвищується радіаційний фон після пожеж, охоронці відповіли доволі оригінально.

– У нас у приміщенні радіація в нормі, а он там (показує рукою в поле через дорогу, – «ТК») може, й набагато перевищувати норму, але ми ж то тут, – сміється охоронець.

Із Зоною на самоті

Попри те, що селище Поліське зникло з карти України ще 1999 року, зовсім безлюдним воно не стало. Зараз у селищі, якого не існує, трохи більше десятка людей. «Тижню Київщини» вдалося поспілкуватися з одним із жителів Поліського. Віктор Петрович Лук’я­нен­ко 75 років назад народився і виріс у цих місцях – тому, навіть, коли селище розселяли, вирішив залишитися.

– А куди поїдеш? Добре там, де нас нема – говорить Віктор Петрович. Тим більше, що я ж не один живу в Поліському. Є й сусіди – кілька бабусь, пожежна частина, постійно приїздять газовики, щось роблять. І повно туристів, – сміється чоловік.

За словами поселенця, Поліське – улюблене місце закордонних туристів. Приїздять і з Польщі, і з Канади, навіть бразильська делегація була.

– Усім цікаво, як воно живеться в пущі після Чорнобиля, – каже Лук’яненко.

Віктор Петрович говорить, що не почувається відірваним від цивілізації. Електрикою забезпечені (ще чотири роки тому поселенців підключили до електромережі), вода в криницях смачна, а все необхідне купують в Іванкові. Ще й газети виписують – здебільшого на сільськогосподарську та присадибну тематики.

– Колись двічі на тиждень приїздила автолавка, можна було все необхідне купити, – каже Лук’яненко. – А вже десь близько року перестали їздити – невигідно. Але ми не жаліємося – в мене є автомобіль, то їздимо на базар до Іванкова чи за пенсією до Мар’янівки.

Віктор Петрович підтверджує слова міліціонерів із КПП про радіаційний фон.

– У цих місцях не «фонить» – ми навіть гриби щороку збираємо та їмо – усе в порядку, – каже чоловік. – Та й мед добрий виходить, чистий за всіма показниками.

polissya 4

Невтішна статистика

 У розпорядженні редакції «Тижня Київщини» опинився звіт Красятицької районної лікарні. Судячи з показників, які містяться в ньому – ситуація потребує пильної уваги з боку відповідних служб.

У звіті, зокрема, зазначено, що протягом останніх 20 років у районі все більше вимальовується чітка тенденція інтенсивного росту хронічних захворювань, в першу чергу, серцево-судинної патології, онкологічних захворювань, хвороб органів дихання, шлунка, печінки, травм, отруєнь. «На ці процеси суттєво впливає низка чинників. Перш за все це низький рівень життя, зростання смертності.

Крім того, тривожною є й екологічна ситуація – наслідки аварії на ЧАЕС й досі впливають на здоров’я жителів» – говориться в документі.

Так, наприклад, смертність від онкозахворювань зросла на 35% – 8 померлих у 2014 році (6 осіб – 2013 р.);

Кількість смертей від ішемічної хвороби серця зросла на 10% – 68 померлих в 2014 році (61 – в 2013 р.);

Показник смертності від хвороб органів травлення зріс на 700% – 7 померлих у 2014 році (1 – в 2013 р.).

Як бачимо, серед хвороб, які найчастіше призводять до смертності в Поліському районі «лідером», окрім хвороб серцево-судинної патології, є онкологічні захворювання. Як відомо, саме такі хвороби виникають внаслідок дії підвищеного радіаційного фону. Комусь ці показники можуть видатися незначними, але в масштабах одного лише району області це колосальні цифри.

Тим паче зараз, коли статистика ракових хвороб в Україні є чи не найгіршою за останні кілька років.

Україна на другому місці в Європі за темпами поширення раку.

Щорічно в Україні більше 160 тис. осіб дізнаються, що вони онкохворі.

Щороку від раку помирають близько 90 тис. осіб, із них 35% люди працездатного віку.

Щодня в Україні хворіють на рак 450 людей, із них гинуть 250.

Щогодини реєструється понад 20 нових випадків захворювання, а 10 жителів України помирають від раку.

Ризик розвитку онкологічних захворювань становить 27,7% для чоловіків і 18,5% для жінок. Злоякісні новоутворення вражають в Україні кожного четвертого чоловіка й кожну шосту жінку.

За даними Інституту раку онкологічна захворюваність стабільно зростає на 2,6-3% на рік, і рак продовжує «молодіти».

Київська Область: місцеві новини регіону

Київська Область - це адміністративний центр України. Новини регіону є лакмусовим папірцем загального стану речей в країні. Суспільно-інформаційній бюлетень «Тиждень Київщини» прикладає максимум зусиль для висвітлення найсвіжіших новин Київської Області, найгостріших суспільно-політичних питань, щоб разом шукати можливі шляхи їх вирішення та завжди бути на інформаційній хвилі