Що відбувається з добровольчими батальйонами?

«Ніч довгих ножів» – розправа Гітлера над штурмовиками СА Ернста Рема 30 червня 1934 року. Бойові загони Рема до того часу виконали свою роль у приході Гітлера до влади, вичерпали корисність і мали бути знищені.

І були знищені.

Усунення бойових загонів, що становлять загрозу для тієї чи іншої влади – не ознака фашизму. Попрошу не нервувати при порівнянні штурмовиків та добровольчих батальйонів. Сучасні історики вважають, що мотивом Сталіна для розпуску в 1920 році каральних підрозділів латиських червоних стрільців, а потім і фізичного усунення військових із групи Тухачевського теж було і вичерпанням ними корисності для Радянської влади, і загрозою військового путчу.

Ліквідація радикальних бойових загонів після приходу до влади в результаті перевороту – звичайна справа у світовій історії. Тому...

Чому саме зараз держава почала розбиратися з добровольчими батальйонами?

Нещодавно голосно прозвучали звинувачення щодо батальйону «Торнадо». Застосування тортур та зґвалтування, 43 засуджених в його лавах, як і численні судимості його командира – ніяка не таємниця для суспільства, просто зараз про це говорять більше.

Єдиним можливим і реальним поясненням роззброєння «Торнадо», затримання осіб, підо­зрюваних у вбивстві журналіста Бузини, а також спроби навести лад із рештою добровольчих батальйонів є те, що нинішнє керівництво країни отримало санкцію на такі дії. Від зовнішніх керуючих Україною.

Очевидно, вони порахували, що далі з добровольчими батальйонами тягнути не можна.

Адже не так давно тогочасний голова СБУ Валентин Наливайченко заявив, що за підтримки команди Коломойського на фронті діють «банди злочинців», маючи на увазі окремі добровольчі батальйони: «Національній безпеці нашої держави і громадянам у Луганській та Донецькій областях зараз загрожують банди, які об’єдналися, переодягаються у форму Збройних сил України, використовують зброю, пиячать, і в стані алкогольного та наркотичного сп’яніння вчиняють злочини, займаються контрабандою і мародерством… Ці банди почали чинити збройний опір представникам СБУ, МВС і прокуратури. Ось у чому злочинна схема – сепаратисти, мародерство, контрабанда, вбивство і пересилання щоденної виручки своїм спільникам у Дніпропетровськ».

Ще одне важливе питання: що далі?

Якщо влада продовжить діяти в тому ж дусі, то те, що вони роб­лять з «Торнадо», неминуче торкнеться й інших добровольчих батальйонів. Адже практично все, що вони говорять про «Торнадо», можна віднести і до інших.

Зараз Україна – в черговій точці кипіння. Далі ситуація буде розвиватися лише двома можливими шляхами.

Перший: добровольчі батальйони роззброять поодинці. Наступний крок – ізоляція або усунення їх найбільш радикальних елементів. Як свідчить світовий досвід, це неминуче.

Нинішня пропаганда влади зводиться до того, що нібито «законослухняних людей» у добровольчих батальйонах переслідувати не будуть, що кримінальні покарання торкнуться лише невеликої частини тих, хто заплямував себе. Але аргумент про «законослухняних» у добровольчих батальйонах, які захочуть служити батьківщині далі, і яким боятися нічого, слід відкинути. Ті, хто хотіли перейти у Нацгвардію чи Збройні сили, давно мали можливість це зробити. А раз вони це не зробили, то для цього, напевно, є серйозні, обдумані причини.

Другий: добровольчі батальйони, усвідомивши, що вони приречені, об’єднаються проти Збройних сил, підконтрольних владі.

В історії людства є приклади, коли бойові загони шляхом тривалого кровопролитного протистояння скидали легітимну владу. Це Іспанія 1936 року, де військові спочатку програли збройне протистояння законній республіканській владі, але через два роки, до квітня 1938-го захопили владу в країні, і державою до 1975 року правив каудильйо Франко. В Іспанії ті події завжди називали громадянською війною. В Україні можуть придумати щось інше, наприклад: добровольчі батальйони виступлять проти «зрадників євромайдану».

Передвісники бурі уже на горизонті. Не так давно, після сумнозвісних мукачівських подій, «Пра­вий сектор» уже погрожував йти на Київ: «У випадку невиконання наших вимог протягом 48 годин ми будемо змушені зняти всі наші підрозділи з лінії фронту, оголосити загальну мобілізацію резервних батальйонів та розпочати похід на Київ з метою проведення «швидких реформ» у МВС. Похідні колони «Правого сектора» будуть йти в повному спорядженні». Фактично, це була пряма і неприхована погроза силового перевороту у державі.

Якщо добровольчі батальйони вирішать чинити організований опір тим, хто стане їх роззброювати, то це передбачає певний рівень координації дій їх керівників. Мені про це нічого не відомо. Те, що відбувається зараз, не виключає ні першого, ні другого варіантів.

Можна лише констатувати правдивість історичної максими про те, що «революція завжди з’їдає своїх дітей». Або тих, хто при владі, або тих, хто в батальйонах, – когось зжеруть обов’язково.

В’ячеслав Піховшек, політичний аналітик